Пристосування пам’яток архітектури є одним з науково обґрунтованих способів сучасного їх використання згідно з Державними будівельними нормами при проведенні реставраційних робіт.
В понятті «пристосування» є якийсь елемент вторинності, але це ніяким чином не повинно власника бентежити, особливо того хто категорично не сприймає повторного використання чого б то не було.
Ми живемо в середовищі, яке створювалось до нас і не нами. В ньому жило не одне покоління наших предків. А наш обов’язок зберегти його історичну самобутність, характер і коректно проводити будівельну діяльність, як в історичному середовища так і на його окремих складових – об’єктах культурної спадщини, фонової забудови, тощо. Ми повинні зберегти все це для нащадків.
Європейська й інші практики збереження та реставрації об’єктів культурної спадщини виробили, особливо з середини минулого століття, відповідні засадничі положення та утвердили допустимі методи збереження та використання пам’яток архітектури.
Практично всі типи пам’яток зазнавали тих чи інших втручань з їх пристосування до сучасних потреб. І, як говорить практика, немає таких об’єктів, які не можна було б пристосувати під сучасні потреби. В цьому важливо не перейти ту межу допустимого за якою це вже буде називатись брутальним руйнуванням автентики – предмету охорони, втручанням в цілісний врівноважений комплекс об’єкту.
Проживаючи в історичному місті з великою кількістю пам’яток архітектури, жителі завжди є свідками та учасниками новацій, що відбуваються на територіях та об’єктах. Це майже завжди викликає зацікавлення, а також занепокоєння.
Занепокоєння – тому, що на жаль маємо вдосталь прикладів, коли на очах переінакшується усталені милі куточки міського середовища, звиклі окремішні об’єкти на догоду новим власникам і їх побажанням. Нерідко це відбувається в доволі брутальній та недолугій формі, з проявами несмаку, безкультур’я та специфічного розуміння естетичних категорій. Як правило, при цьому оперують такими визначеннями як «покращання» чи «вдосконалення». Такі поняття не прийнятні у відношенні до пам’яток культурної спадщини. Вони вже апріорі і так є красивими та досконалими.
В нашому місті можна навести всі приклади реставраційної діяльності з пристосування – від грамотної і коректної реставрації з пристосуванням згідно з кращими зразками, до відвертого руйнування автентичного об’єкту, недолугих, різко контрастуючих з стилістикою архітектури об’єкту і його функціоналу.
І так понаростали на будинках чудернацькі конструкції сходів, як догори так і до низу, які крадуть громадський простір, завужуючи тротуари (до слова в багатьох немає документів на землю), порушують врівноважену архітектурну композицію об’єктів. Спотворені фасади фрагментарним опорядженням та ще й з сучасним примітивним глянцем чи «позолотою» не є рідкістю.
Найактуальнішим на даний час є пристосування окремих квартир під громадські заклади, горищ під мансардові приміщення. Тут широкий простір для цієї діяльності та резерви.
У радянські часи велика кількість торгових закладів переобладнувалась (згідно сучасної термінології – пристосовувалась) під житлові потреби. Такий був час, такі потреби. Зараз іде зворотний процес.
Життя не може зупинитись, тож продовжується використання будинків і споруд, часто змінюючи своє функціональне призначення, тобто пристосовуючи їх під ту чи іншу функцію.
У відношенні до пам’яток архітектури законодавством та державними нормами це врегульовано і зазначено про допустимий вид будівельних робіт по зміні функціонального призначення об’єкту – це його пристосування.
А далі якість проектних рішень та їх реалізація залежить від рівня культури і коректності власника (замовника), уміння прислухатись до думки фахівця, а також від рівня кваліфікації і знову ж таки коректності проектанта – архітектора.
Вивчаючи та запозичуючи досвід європейських країн і розвиваючи та вдосконалюючи напрацювання в Україні станом на сьогодні створена відповідна нормативна база та законодавство, яке регулює питання збереження та використання об’єктів культурної спадщини – пам’яток архітектури.
Справа залишилась за малим – безумовне впровадження в життя пам`яткохоронного законодавства, дотримування державним нормам, підняття рівня кваліфікації проектного процесу та леліяння зародження виробничої реставраційної діяльності в нашому місті.
Автор – Володимир Ідак, головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини департаменту містобудування та архітектури міської ради
Джерело: architectura.if