Громадська діяльність в Івано-Франківську – популярна справа. “Свого” вузькопрофільного активіста має практично кожна сфера життєдіяльності нашого міста. Але є діячі – винятки з правил, які готові відстоювати інтереси громади, в контрах із владою, буквально в усіх без винятку галузях. Один з таких – громадський активіст Сергій Чирва. Йому небайдужа доля екології області, комуналка, сфера пожежної безпеки, робота правоохоронних органів, безпека транспорту і багато інших питань. Секрет своєї універсальності Сергій Чирва пояснює багажем життєвого та професійного досвіду – йому 61, і щоб перерахувати різнопрофільні установи, в яких він працював, пальців однієї руки не вистачить.
– Сергію Петровичу, станом на сьогодні ви, напевно, найстарший громадський активіст Івано-Франківська, який є направду активним. Вам 61, і ви досі займаєте помітну позицію в громадському житті міста. Можете пригадати, як зароджувалася на Прикарпатті нині дуже популярна “професія” громадського активіста?
– По-перше, це ніяка не професія. Професія – це те, на чому заробляють. Подивіться мою декларацію і зрозумієте, що мені заробітків ця, як ви сказали, “професія” аж ніяк не приносить. Є в нас активісти, які будують дачі та обідають у дорожезних ресторанах. Може, для них це і професія. Для мене громадська діяльність – це поклик душі. Звучить пафосно, але так воно і є.
Свої перші бунти “проти свавілля вихователів” я влаштовував ще в дитячому садочку. В школі була та сама історія. Інститут закінчив теж із суворою доганою. В пожежній службі начальники кидали в мене папками, бо я не хотів підписувати фальшиві документи. Жбурляли в обличчя журналами з моїми публікаціями… Я не вмів миритися з несправедливістю все життя. Я багато де працював, в мене дві трудових списано! І мене нізвідки не виганяли. Я йшов сам, коли бачив, що починаються якісь “фіглі-міглі”, “намйоки” і так далі.
– Можете пригадати першу подію, стосовно якої ви виступили з позиції громадського активіста? Що вас до цього спонукало, і які були наслідки?
– Перша подія, яка мене зацікавила ще не зовсім як громадського діяча, але змусила приділити їй увагу, скажімо так, – поведінка комунальників нашого Івано-Франківська. Це було на початку 2000-х років. Якось приїхав поставити машину в гараж і побачив купу солі, якою посипають вулиці, прямо під деревом. Я узяв лопату, яка у мене завжди в машині, і відкинув купу набік. Лопату помив, але на другий день вона стала жовта і вже не відмивалася.
Я почав розбиратися, чим у нас посипають вулиці. Виявилося, що наші комунальники, щоб зекономити, купували не кухонну сіль, а їхали на кар’єри в Калуш і брали її там на халяву. А там же ж ціла таблиця Менделєєва! І вони цим «добром» посипали вулиці.
Ця тема мене зацікавила як еколога, і як автомобіліста. Бо я то думаю, чого у мене глушник за сезон на решето перетворювався. Я підняв бучу. Кажу комунальникам, я вам організую пікет всіх автомобілістів. Припинили. Потім була ситуація, що замість солі вони почали намулом вулиці посипати. Прийдеш додому – взуття не відмиєш. Це теж така економія була. Писали, що сиплють пісок, а брали намул в Єзуполі. Тобто викиди фекальної каналізації, миючу хімію, яка не розкладається, і все те сипали нам під ноги. Це питання я теж неодноразово піднімав на виконкомі. І був результат.
Але перша подія, де я себе проявив дійсно з позиції громадського діяча, – незаконна забудова міського озера у 2015 році. Я цю ситуацію добре знав через зв’язки з Українським товариством мисливців та рибалок. Будівництво на приозерних землях у знайомих через перекриття витоків позатоплювало дачі.
Ситуація мене зацікавила. Міськвиконком відмовив Гасимову в продовженні оренди території біля озера для будови. А Гасимов подав на тодішнього мера Анушкевичуса за це в суд. Було зрозуміло, що виконком програє цю справу, як і більшість подібних справ раніше. Тому я вирішив написати заяву в суд, щоб мене долучили до справи третьою стороною. Гасимов порушив мої права як мешканця Івано-Франківська. І мене долучили, бо закон це передбачає, підстав відмовити не було.
Це безпрецедентний випадок, напевно, на всьому пострадянському просторі. Тоді до мене приєдналися ще 5-6 активістів. Потім нас було 60-70. А коли пішов розголос у соцмережах, на слухання збирався такий натовп, що не поміщався у залі. Суд у Гасимова ми тоді виграли. Інше питання, що забудовники знайшли лазівки і нагло будують біля озера, попри всі заборони. Що поробиш, у нашому місті правлять “більшовики” з різних партій на чолі із забудовниками.
– Ви компетентно коментуєте та відстоюєте свою позицію в найрізноманітніших сферах – від екології до комуналки. В чому секрет вашої універсальності?
– Як я вже казав, у мене списано дві трудових. Це раз. В пожежній, де я починав працювати інспектором, мені пощастило, бо я мав справу не з якимись хуліганами-пияками, а з директорами, головними інженерами, енергетиками. І я цікавився їхніми сферами роботи. Намагався вникнути в процес виробництва того чи іншого підприємства, яке контролював як пожежний інспектор. В процесі роботи писав раціоналізації, приписи. Це два.
Я пів життя займаюся науковою роботою. Спочатку в системі пожежної служби, в нашій місцевій лабораторії науково-дослідного інституту пожежної охорони. На підставі моєї публікації в Москві змінили державний стандарт, тодішній ГОСТ, для пожежної безпеки для всього СРСР. Мій патент на гасіння скирд вуглекислотою, який я відправив на затвердження в Москву, вкрали і продали французам. Особисто бачив французький патент в архіві Харківського інституту, коли писав кандидатську в ад’юнктурі в цьому місті. Навіть мою картинку не поміняли.
В ад’юнктурі, до речі, я здав кандидатський мінімум. Щоб туди пройти, треба було мати великі зв’язки або великі гроші. Мене ж, після півгодинної наради, взяли без одного і без другого. Правда, я так і не захистився через хворобу матері. Потім були наукові праці в галузі екології. Маю патент на спосіб боротьби з масовими викидами сильнодіючих отруйних речовин. Я прожив життя, орієнтуюся в багатьох сферах. Відповідно, де треба, проявляю активність.
– Щодо ваших списаних трудових… У вашому реноме служба у ДСНС, міліції, екоінспекції, УТМР. Ніде не затримувались на посадах довго, змінюючи роботу в абсолютно не схожих за родом діяльності структурах. Чому?
– З посади пожежного інспектора я пішов після кидання в мене папками в кабінеті начальника. Але в системі я залишився. Довгий час працював у лабораторії при пожежній службі. Мене туди запросили на роботу, бо знали, що я цікавлюся наукою. То були буремні 90-і. І настав момент, що і там мене почало викликати начальство. Хотіли вказувати, що мені писати в експертизах. Я відповів, що ні, хлопці, так не буде. І подав рапорт.
Так трапилось, що відразу мене запросили на іншу роботу, в міліцію. Тоді міліція і пожежна ще були під одним міністерством. Я трохи відпирався, казав, що навіть юридичної освіти не маю. Що я інженер-механік. Але мене переконали. Так я почав працювати в комендатурі гарнізону Івано-Франківської області. В той час це була дуже впливова посада. Наді мною в області був тільки генерал, який ставив мені бойові задачі, і два зами. На Сахарова в мене був кабінет №1.
– А ви не здивувалися, що вам, людині, як ви самі кажете, без належної освіти, досвіду, пропонують таку посаду?
– А чому я мав дивуватися? Я весь час брався за таке, що ніхто не хотів робити. Міг би сидіти пожежником тихенько, обслуговувати якусь маслосирбазу. Але доля розпорядилася інакше.
– Просто зазвичай, коли людину призначають на посаду, вимогам якої вона не відповідає, її, з великою імовірністю, хочуть використати.
– Ще раз хочу вам наголосити, що мене ніхто ніколи з жодної посади не звільняв. Я звідусіль, де працював, йшов сам, за власним бажанням. Я віддавався роботі, яка була мені цікавою, гори би перевертав. Але, як тільки починалися натяки і все інше, обертався і йшов далі по життю.
Ви чули про закони Паркінсона? Я їхнє підтвердження особисто бачив на багатьох місцях роботи. Ці закони описують розвиток будь-якої організації, установи. Вона найбільш ефективна на стадії становлення. Коли персонал сидить у вагончику, пише на коліні, дихає ентузіазмом. Але потім, коли вони переїжджають в офіс, починають розкошувати, беруть «секретуток», розслабляються – усе, гаплик.
Я свого часу працював у потужній компанії “Словнафта”, в службі безпеки. В нас в області це був шматочок Європи. В той час, як кругом царював “безпрєдєл”, там відвідувачам каву подавали, музичка грала. Минув час, і теж почали хімічити… Про державні установи я взагалі мовчу. З посади в комендатурі гарнізону я звільнився, як тільки стукнуло 20 років вислуги, в той же день. Хоча мене на посаді поважали, зі мною рахувалися, і ніхто мене не міг використати, повертаючись до вашого питання.
Я працював так, що начальники райвідділів зранку дзвонили в чергову частину і питали, куди Чирва поїхав. Бо всі знали, що я вимагаю того, що написано в статуті – дисципліни і порядку. Але з часом все дійшло до того, що на мене почали порушувати кримінальні справи… Це були 90-і роки. Система розвалювалася на очах. Старих оперів виганяли з посад, які продавали іншим. Мало хто знає, що робилося. Захоплювали чергові частини… Одна служба йшла на іншу.
Потім була робота в “Словнафті”. Потім в УТМРі. Теж за запрошенням. Досвід в мене великий, я виріс на полюванні. З рушниці вперше стрелив десь у першому класі. Мій вуйко був єгерем у Львівській області.
Далі була робота в управлінні екології, в оперативному відділі. Ми там такі рейди робили… Це зараз інспектор ні на що не має права. А тоді нас і собаками травили, і стріляли по нас, і ковадлами, сокирами розмахували над головою.
Але з часом все теж зійшло на пси. Прокурори відмовляли приймати матеріали, які я надавав, не хотіли відкривати кримінальні провадження. Почалися «непонятки» з міністерством. Ми надсилали їм справи, а вони навіть не доводили їх до суду. А мені за це тут бандюгани погрожували. Це була моя остання державна посада.
– Яка на загал сфера діяльності на Прикарпатті найбільше потребує втручання громадських діячів? Тобто є найбільш корупційною, тіньовою, на ваш погляд?
– Важко сказати… Головна проблема всіх сфер – це корупція. І ті, хто мають з нею боротися, – влада, прокуратура, правоохоронці, – чим уважніше за ними спостерігаєш, тим краще видно, що вони самі корумповані! Я нещодавно на ім’я Ситника (Артем Ситник – директор Національного антикорупційного бюро України. – Ред.) написав заяву щодо відомих мені фактів корупції. Це нонсенс: я на його ім’я пишу, а він сам в реєстрі корупціонерів. Тому починати чистку треба з голови, а не з хвоста. Який генерал, така і армія.
– А вам колись пропонували неофіційну винагороду, “інвестицію в фонд підтримки”, скажімо так, за вашу громадську діяльність?
– Ну всяке бувало… Але, як правило, більше обіцяють інше…
Робити щось, що суперечить моїй особистій позиції як людини, як громадського діяча, я однозначно не буду ні за які гроші. Це ваше питання про заробітки – чиста провокація! Знаєте, на посаді в пожежній, коли я закривав завод ЖБК, то мене питали, де моя ділянка, і пропонували за ніч збудувати дачу. І не раз були всякі пропозиції.
Але я відмовлявся і тоді, і зараз відмовляюся робити те, що не по совісті. Я свого часу перетлумив всіх начальників ЖЕКів за спалювання сухого листя, сварився з директором парку. Питали, що робити. Я їм запропонував звозити листя на частину парку біля конюшень. Кажу, хробаки переїдять, буде перегній, який ви зараз купуєте. Зараз вони так і роблять, ще й з міста листя збирають. А мені за цю раціоналізацію ні копійки… Хоч і є відповідний закон. Це жарт насправді, мені тих грошей не треба, головне, що не палять. Але наводжу приклад, що не все за гроші…
Пишуть, що «аферист-Чирва використовує інвалідів». Послухати про себе – ну просто звір якийсь. Але повірте, я на цьому ні копійки не заробляю. Коли ми з їхніми організаціями вимагали зробити в суді ліфт – і його зробили, я колясочників особисто на руках по сходах переносив. І багато чого іншого робив. В мене мама рік була прикутою до ліжка. Я знаю, що таке людина з обмеженими можливостями.
Справжня громадська діяльність – це те, що не за гроші. Робити те, до чого є потяг. А далі буде що буде. Мені чомусь частіше пропонують голову скрутити. На мене вночі засідки робили. Серед білого дня по Тисменичанах їздила машина і питали, де я живу. А опівночі ця машина вже стояла біля мого помешкання у Франківську. Як думаєте, хотіли хабар дати чи проломити голову?
У нас дійсно зараз є багато людей, які заробляють громадською діяльністю. Я таких особисто знаю, називати не буду. Вони будуються, купують машини. Бо «активісти». У мене колишній колега по роботі, зараз підприємець, розказував, як активісти до нього в кабінет ногами двері відкривали. З претензіями, чому він волонтерською діяльністю займається без їхнього дозволу. Це громадська діяльність? Ніколи в світі!
– В такому разі, чи вважаєте ви інститут “громадського активізму” дискредитованим? Статус активіста в очах багатьох нині має негативне забарвлення.
– Однозначно, ні. Активним треба бути, робити добрі справи. Так чомусь є, що лайно завжди піднімається з дна, вихлюпується нагору і робить вигляд, що там його місце. Але це не означає, що через одну «паршиву вівцю» всі мають сидіти «по норах». Більшість людей живуть за заповідями Божими і хочуть робити добро. Погано, що іноді цим користуються інші.
– Наприклад, певні політичні сили. Досвід минулих виборів показав, що партії використовували активістів. На вашу думку, як прив’язка до політики впливає на громадську діяльність?
– Може допомагати, а може навпаки. Я ж теж ішов на місцевих виборах від УКРОПу в міську раду. До мене тоді з пропозиціями звернулися 5 чи 6 партій. Я пішов в УКРОП, бо знав Олега Головенського, Віталіка Мерінова. Членом цієї партії я ніколи не був.
Хотів іти від одного округу, але туди рвався інший діяч. Я поступився, а треба було на своєму наполягти. В результаті я не пройшов, а той діяч вийшов з фракції УКРОПу. Я особливо не розчарувався, бо в мене політичних амбіцій нема. Але загалом політика, партійна система вимагає того, щоб їй коритися. Бо всі партії комусь належать, нема такої, що впала з неба. Я коритися не вмію, часто можу бути незгідний. Тому для політиканів я невигідний.
– На місцевих виборах у жовтні плануєте брати участь, якщо будуть знову пропозиції?
– Не буду, уже застарий.
– Ще стосовно місцевих виборів. Ви багато критикуєте чинну владу, зокрема місцеву. Зокрема міського голову. Кого ви як громадський активіст бачите альтернативним кандидатом на цю посаду в Івано-Франківську?
– Нікого. Якщо я критикую, то конструктивно. Я підказую, скажімо так. Але загалом Марцінківа я підтримую. Від самого початку, до речі. Коли на минулих виборах стояло питання: він чи Насалик, я зустрів Руслана і особисто йому сказав, що я за нього і зроблю зі свого боку все, щоб переміг він як альтернативний кандидат.
– Яка ваша позиція щодо демаршу проти центральної влади міського голови Черкас, якого підтримали мери інших міст?– Це прояв свободомислення. Я підтримую. Центральна влада часто заважає місцевій бути ефективною.
– Чи може з таких демаршів розпочатися ще одна революція?– Все може бути… Але це буде остання революція в державності України. Я ще десять років тому казав, що те, що тоді робилося, призведе до того, що Україна буде розвалюватися на шматки. Де Крим? Де Донбас? Хтось відповів за втрату цих територій? Що робиться для збереження соборності України?! Скажу одне. Якщо прийде біда, то Коліївщина і Гуляйполе стане нашим сьогоденням. Але не припусти, Господи!
Розмовляла Оксана ГЛУШКЕВИЧ
Фото з архіву FRANKIVSK.INFO, текст: Західний кур’єр